Любов Іванівна, досвідчена сімейна медсестра, працювала у Межівському районі Дніпропетровської області понад 40 років. Вона їздила на виклики, приймала пацієнтів і не зупинялася навіть під обстрілами. Коли ворог розбив лікарню, де вона працювала, Любов Іванівна зібрала речі й переїхала до Дніпра.
Шлях до медицини
Любов Іванівна nhớає, що шлях до медицини для неї був майже визначеним ще з дитинства. Вибір професії був під впливом прикладу родички, медичного працівника. Вона любила всіх лікувати з дитинства: спочатку ляльок, потім тварин.
Після закінчення медичного училища у 1977 році вона отримала направлення у Межівський район Дніпропетровської області, і залишилась там на все життя. Першим серйозним випробуванням стала звичайна внутрішньовена ін’єкція. Пацієнт був без кисті, рука по лікоть.
Робота під обстрілами
Любов Іванівна розповідає про роботу під обстрілами: «Уявіть собі: їдемо на роботу, а стріляють гради, каби падають. Це дуже важко психологічно. Але скільки могли, стільки допомагали. Ніхто не кинув людей».
Після розбиття лікарні Любов Іванівна переїхала до Дніпра. Тепер вона працює в одній з міських амбулаторій. Про нову роботу вона каже: «Я працювала в системі Health, а тут, Каштан. І я трошки розгубилась. Думала, що напевно, не зумію. Але старша медсестра сказала: «Зумієте, не може такого бути».
Життя у Дніпрі
Тепер Любов Іванівна орендує квартиру у Дніпрі. Живе сама, чоловік помер шість років тому. Є два сини: один працює у поліції, другий – захищає Україну на Краматорському напрямку. Є онук, дві невістки.
До Дня медичної сестри вона бажає колегам одного: бути чуйними, доброзичливими, толерантними. А ще, здоров’я і натхнення. Решта, каже, буде, якщо йти до людей із відкритим серцем.
